ТУРЕЧЧИНА

13-14 жовтня

Десятий день поїздки. Ввечері, нарешті, маємо бути вже на морі. Гори вже закінчились, і дорога йде пагорбами. Кінцева точка сьогоднішньої частини веломаршруту – Адана, крупний регіональний центр. А звідти до моря під’їдемо автобусом додатково 120 км. Тому розслаблятися не доводиться, і сьогодні отримуємо ще один день рекордів: велами проїхали 82 км за день. Це максимум за всю поїздку. У декого вийшов рекорд і по швидкості – 58 км/год… Що значить поставити правильний стимул – встигнути на бус з тим, щоб ночувати вже на морі! 

На бус ми встигли. При цьому пожертвували потенційно цікавими місцями у Адані, які, певен, більшість наших не проти були б оглянути. Це мечеть Сабанчі, яку, здавалось, ніби щойно витягли з казок «1000 та 1 ночі», центральна площа з фонтанами, набережна річки Сейхан. 

Місце нашої «приморської» ночівлі – містечко Кізкалесі. Невелике, на 2000 жителів. Судячи з кількості готелів, спеціалізується на курортниках, як і більшість подібних міст Анталії. Кізкалесі відоме Дівочою фортецею, розташованій на острові в 300 м від берега. На в’їзді до міста є залишки й іншої фортеці. 

На узбережжі Середземного моря у жовтні температури комфортні. Вдень десь близько +30, вночі +18-20. Тому, при бажанні, можна полінуватись та не розбивати намети, і ночувати просто серед неба, накрившись спальником. І, як «бонус», саме на морському узбережжі, в камінні, виявилися масові скупчення комарів, вороже налаштованих до українських туристів. В інших же районах Туреччини, де ми побували, комарі нам не дошкуляли. 

Відпочиваючих тут, загалом, вже небагато, лежаки на пляжі заповнені наполовину. А до десятої ранку взагалі краса – на пляжі нікого немає. Європейські туристи в цей час сидять у приготельних ресторанах та п’ють ранкову каву… Цікаво виглядають на пляжі мусульманські пари: він – у плавках, і вона – закутана з ніг до голови. 

Так як все найважче вже позаду, і поспішати вже не треба, народ розслабляється: бовтаємось у морі, гуляємо містом, компенсуємо мінімальне споживання алкоголю у попередні дні. Туреччина, хоч і світська, але мусульманська країна. Відповідно, алкогольні напої продаються далеко не в кожному магазині. Як правило, про наявність в асортименті магазину напоїв з градусом свідчить вивіска «Efes» на вході. «Efes» – то найбільш розкручений бренд турецького пива. Смачне, і, як на мене, краще за більшість вітчизняних сортів пастеризованого пива. І, водночас, недешеве – від 18 грн. за 0,5 л. У одному-двох супермаркетах бачив обмежений вибір турецьких вин, десь від 60-80 грн. за пляшку. А в якості сувеніру дехто з нашої команди купив раке – міцний алкогольний напій на основі анісу, зі своєрідним насиченим запахом та смаком. 

Іншим популярним сувеніром були турецькі східні ласощі. Одного лукуму тут десятки видів, від ядуче-яскравих, дешевших, до скромніших на вигляд, але дорожчих, з різноманітними горіхами. Дещо дорожчим та екзотичнішим варіантом є пахлава (в Туреччині – бахлава), дуже тонкі шари тіста, просякнутого сиропом, з подрібненими горіхами між ними. Річ смачнюча, але й ситна, за один підхід можна з’їсти 2-3 штучки без ризику об’їстися. Нарешті, присутні різні види халви, але не соняшникової, а тахінної (з кунжуту, на любителя), та на основі цукрової вати. 

І, на завершення, хочу зупинитись на одному аспекті, який мене дещо насторожував перед поїздкою. Адана знаходиться у 150 км від турецько-сирійського кордону. У Сирії ж, на момент поїздки, фактично була громадянська війна. Крім того, у 2013 у Стамбулі періодично відбувались громадські протести. Однак, незважаючи на це, під час подорожі військові та поліція нам траплялись вкрай рідко. І хто б міг подумати, що через місяць після повернення додому, у нас в Україні розгорнуться події, що перевершать за своєю масштабністю турецькі маніфестації.