Грузія

12/09 Понеділок (Сарпі-Зелений мис-Батумі-Сарпі)

Одна з найвідоміших принад Аджарії – Батумський ботанічний сад. З Сарпі доїзжаю до Батумі, далі пересідаю на маршрутку №31 (кінцева – селище Зелений мис). Сумарно це 2,9+3,9 ларі. Маршрутка довозить під самий вхід у ботанічний сад. На вході у сад сидить бабуся-божий одуванчик, плачу за вхід 30 грн.

І з царства літньої спеки одразу потрапляю у царство свіжості, прохолоди та затишку. Стає зрозумілим, чому Батумський ботсад такий відомий – колекції у ньому збирались понад 100 років. В саду близько 20 секцій, від південноамериканської до гімалайської. Неспішним кроком, з одного кінця саду в інший, дорога займає дві години. В саду багато затишних місць для відпочинку, з чудовими краєвидами на Зелений мис, Чорне мореа та Батумі. Є фонтанчики з питною водою, пара кафешок. Найбільше мені сподобався «японський сад». Ну а від «селища ельфів» просто знесло дах…)))

Після відвідин ботанічного саду на порядку денному стояло 2 завдання: знайти в Батумі лавки з вином та сувенірами, та нічліг, за прийнятну ціну (останню ніч хотів провести у Батумі, ближче до аеропорту та цивілізації). Поблукавши центральними вулицями, врешті знайшов сувенірний магазин. А його продавець пояснив, як знайти винний магазин – бо той у вічі зовсім не впадав. Дивна ситуація, адже у Тбілісі лише на центральній вулиці з півдесятка винних та сувенірних магазинів…

З пошуком житла, коли живеш один, теж виникли певні проблеми – ціни від 200 грн. (економ-варіант) та від 480 грн. (готель середнього рівня) за 2-х місний номер. Тобто, вартість другого, пустого ліжка, я теж оплачую зі своєї кишені. Це мене не зовсім влаштовувало. Врешті, шукаючи житло, зовсім випадково наткнувся на справжній хостел, де нічліг котував 120 грн. за койку. Номери від 6-и до 10-и місних, з двоярусними ліжками. Що ж, побачимо завтра, що собою являє цей хостел.

13/09 Вівторок (Батумі)

Сьогодні перебираюсь в Батумі, оскільки сільська тиша та спокій під співи турецького муедзина дещо набридли. Примхливість погоди на аджарському узбережжі дається взнаки й сьогодні: вночі та зранку злива, а вже об 11-й пече сонце.

У Батумі селюсь у хостелі. У моїй кімнаті на третьому поверсі чотири двоярусні ліжка, є балкончик. Проте, в кімнаті я сам, а, загалом, хостел заповнений десь на чверть. Очевидно, що туристичний сезон вже йде на спад, та й середина тижня, як не як.

Далі йду виконувати замовлення на вино – виявилось, що фірмовий магазин одного з грузинських винних брендів  знаходиться практично поруч з хостелом. Ціни на вино – 14-35 ларі за 1 л розливного, та від 25 грн. за пляшку 0,7 л. Розливне вино не поступається по якості недорогим пляшкованим винам. У кафе-ресторанах розливне вино також є у наявності. До речі, у більшості випадків мінімальна «винна» порція у Грузії – це літровий графинчик, а не келих.

Занісши вино у хостел, йду на приморський бульвар Батумі. Хочу узяти напрокат велосипед. Тут виникають певні проблеми. У Батумі діє муніципальна (?) програма прокату: на бульварі розташовані термінали, у яких, маючи спеціальну пластикову картку, можна взяти велосипед. Вартість – 10 грн./година. Так от: велосипедів у терміналах повно, а карток немає, будуть десь аж через тиждень. Йду далі. Біля батумського університету є стихійний пункт прокату. Там дорожче, але потрібно торгуватись, як і ретельно оглянути велосипед перед відправленням (вони там досить таки зношені). За 2 години я проїхався в обидві сторони бульвару, неспішно роздивляючись усі його цікавинки.

В животі забурчало. Йду в ресторан «Ганецвале», його мені порекомендувала адміністратор мого хостелу. Кебаб, місцевий різновид рагу та келих грузинського пива (смачне!) обходяться мені у 70 грн.

Ввечері я йду востаннє на пляж (сподіваюсь, «востаннє» – то лише у цій моїй поїздці у Грузію). На батумському пляжі народу небагато, все ж таки високий сезон вже минув. Вода більш-менш чиста, зважаючи на сусідство порту. На пляжі я й зустрічаю захід сонця.