Грузія

5/09 Понеділок (Тбілісі-Казбегі)

О 7 ранку ми прибуваємо у Тбілісі. Залізничний вокзал враження не справляє, він десь на рівні вокзалу середнього українського облцентру. Взагалі, мені здається, що залізниця в Грузії перебуває у деякому занепаді. Залізничне сполучення є у більшості крупних та не дуже міст, проте, пасажирський рух там існує лише на 2-3 ділянках. Найбільш інтенсивний графік поїздів у напрямі Тбілісі-Батумі. Є пара міжнародних поїздів – на Баку та Єреван. Також можливо доїхати поїздом і до Боржомі.

Скоріш за все, залізниця не витримує конкуренції з приватними маршрутними таксі – адже країна невелика. Стихійні ж автовокзали на кожному кроці. Так, один з найбільших тбіліських вокзалів – Дідубе (рейси у північному та західному напрямках Грузії) – фактично є конгломератом з 4-х окремих автостанцій.  

Первинна ідея була в тому, щоб, приїхавши у Тбілісі, одразу пересісти на маршрутку до Казбегі, та їхати туди з ночівлею, відвідавши по дорозі ще кілька цікавих місць. Поблукавши по Дідубе, натрапляємо на дідуся-таксиста, який за ті ж гроші, які ми заплатили б на маршрутці (50 грн. з людини), згоден довезти нас до Казбегі. Накинувши ще 50 грн., домовляємось про більш розширений маршрут поїздки.

Таким чином, по дорозі до Казбегі ми побували у: Джварі (відомий храм та монастир на вершині гори біля злиття Кури та Арагві), Мцхеті (історичний та релігійний центр Грузії, столиця регіону до VI ст.), Жинвальському водосховищі, Ананурі (фортеця з церквою та закинутим айвовим садом), Гудаурі (гірськолижний курорт, який наразі активно розбудовується), Хрестовому перевалі (найвища точка Військово-грузинської дороги, 2370 м.), та родовищі мінеральної водички.

Відстань між Тбілісі та Казбегі 120 км. Дорога, спочатку чудова, потім просто нормальна, ближче до перевалу стає схожою на звичайну грунтівку з елементами гравію. Нормальне покриття відсутнє, зважаючи на зсуви гірських порід та серйозні снігові замети, які руйнують асфальт. Тому бусик проходить цю відстань за 2,5 години. Ми ж, з усіма зупинками, витратили на дорогу майже 5 годин.

В цілому ж, у Грузії, за виключенням деяких гірських районів, дороги або гарні, або дуже гарні. Крім того, непогано орієнтуватись по країні допомагають інформаційні знаки уздовж доріг, які вказують на близьке розташування фортеці, відомого храму або музею, або й звичайного джерела з питною водою. Написи на вказівниках двома мовами – англійською та грузинською. За словами місцевих, серйозно станом доріг зайнялись після зміни грузинської влади у 2000 році, та витратили на це 2 роки. Перед цим же розібрались з корупцією та ворами «в законі».  Що ж, у грузинському випадку слово не розійшлось з ділом…

У Казбегі ми приїхали вже о другій половині дня. Пообідали у місцевій їдальні хінкалі та вином (воно, до речі, виявилось тут поганеньким) – 70 грн. за двох. Визначились з ночівлею – гостьовий будинок у своїх знайомих порадив наш водій Нудан. Ночівля зі вечерею/сніданком коштувала 150  грн. з людини. До смеркання час ще був, тому вирішили піднятись на одну з навколишніх гір, на вершині якої знаходиться церква Гергеті Трініті. Місцеві сказали, що дорога туди-назад займе 2 години – саме встигнемо до вечері. На вечерю ми дійсно встигли, дякуючи тому, що нас на півдорозі підвезли на позашляховиках – одна з тбіліських турфірм проводила екскурсію на автівках для своїх клієнтів. Якби не вони, то лазили б ми в потемках ще довгенько.

Смачно повечерявши стравами від хазяйки, залягли спати. Проте, спати виявилось досить холодно – водяного опалення у гостьовому будинку немає. Натомість, в наявності є «буржуйка». Але то вже засіб від суттєвіших холодів :) Загалом, у вересні, якщо у Тбілісі вечірня температура +20-25С, то тут – близько +10С. Так що на вилазку в Казбегі потрібно брати щось більш-менш тепле.