Іспанія

6-9 вересня

Автобус Вінниця-Варшава, перельоти Варшава-Брюсель-Сантандер, і я в Іспанії. Так як досвіду користування авіакомпаніями-лоукостами (Wizz, Rianair) у мене не було, то довелось попрацювати над вмістом рюкзаку, щоб його «утиснути» до розмірів 55*40*25 см та ваги 10 кг. Це виявилось цікавою задачею:) 

Прогнози погоди по північний Іспанії, які я дивився перед від’їздом, змінювались ледве не щодня. Океан поруч, як не як… Однак, Сантандер зустрів сонцем та помірною спекою. Рандеву з Іриною, автором об’яви щодо попутчиків по Каміно, намічено на 16 год. біля кафедрального собору міста. Іра прилетіла днем раніше, та вже узяла нам обом у соборі креденціале. Це паспорт паломника, який дозволяє зупинятись на ніч в хостелах-альберге (альберге - дослівно «гуртожиток», один з найдешевших варіантів помешкання у Іспанії). А наприкінці Каміно, у Сантьяго-де-Компостела, на його основі можна отримати посвідку про проходження шляху св.Якова, так звану компостелу. 

Місце сьогднішньої нашої ночівлі знаходиться у Воо. Це за 14 км від столиці регіону. Йдемо містом, індустріальним передмістям, стежками уздовж залізниці. Паралельно звикаємо орієнтуватись по вказівниках Каміно. Це жовті хрести та мушлі (класичний варіант), або звичайні жовті стрілки. І пошук цих орієнтирів – такий собі квест. 

Переночувавши у Воо, одну зупинку (це міст через річку Pas, небезпечний для проходження пішки) ми їдемо електричкою Feve. У майбутньому ця вузкоколійка, що йде вздовж узбережжя, та автотраса стануть періодичними сусідами нашого Каміно. Ми та решта присутніх у вагоні, таких же пілігримів, їдемо надурняк…) 

Йдемо стежками-доріжками. Пейзажі стають більш пасторальними. Якби не своєрідна архітектура, то могла б закрастись думка, що ти десь у Прикарпатті. Сади-городи, рослинність, схожа на нашу, череди корів на пагорбах, гавкучі або не дуже собаки у дворах… Разом з тим, вкрай чепурні будиночки під яскравою черепицею, оррео (господарська споруда-зерносховище на 4-х стовпах, характерна для ряду регіонів Піренейського півострова), і майже повна відсутність людей на вулицях селищ. Що ж, ти в Іспанії… І, можливо, для декого це може бути розривом шаблонів уявлення про цю країну. 

У центрі кожного селища, або на узвишші неподалік є католицька церква. Це – також своєрідні вказівники Каміно. Шлях, як правило, проходить повз них… Варто зауважити, що місцеві не складають враження набожних людей. Біля сільської церкви радше зустрінеш подорожнього-пілігрима, аніж місцевого іспанця. Храми, що здалеку виглядають видовищно та велично, зблизька часто мають занедбаний вигляд. Усі церкви, що траплялись нам (за виключенням тих, що знаходились у більш-менш великих містах) були зачинені. Один священник, як правило, править службу у кількох приходах, за певним розкладом. 

Саме таким виявився собор у Cobreses, поруч з яким має бути муніципальне альберге, місце сьогоднішньої ночівлі. Але всюди висять замки, нікого не видно. Хоча й зрозуміло, що одна зі споруд поруч – то гуртожиток. Крізь вікна важко не помітити ряди 2-х ярусних ліжок… Поблукавши околицями, метрів за 600 далі знаходимо інший альберге. Заселяємось, та після напруженого дня (33 км пішки), йдемо на місцевий пляж. Перший наш пляж на узбережжі Атлантики. Сонце вже майже зайшло, з океану дує прохолодний вітер, а хвилі ще більш прохолодні. Але не зважаючи на це, наш купальний сезон в Атлантиці відкрито! 

Вівторок. Підйом ранній, дехто з сусідів по кімнаті починає збиратись ще вдосвіта. Після кількагодинного переходу спекотним ранком, опівдні робимо привал на міському пляжі у Comillas. Це кількатисячне містечко має кілька архітектурних цікавинок. Серед них – Capricho de Gaudi, маєток, збудований за проектом Антоніо Гауді 130 років назад. В середину його просто так не потрапити, там ресторан. Це було очікувано. Неочікуваним було те, що вхід на територію комплексу з цією спорудою виявився платним, аж 10 євро. 

За мостом через річку Escudo та ще одним прибережним містечком San Vinsente починаємо набирати висоту. На попередніх ділянках Каміно забезпечення водою було дуже добре. Бювети з питною водою розташовані так, що людина, яка полюбляє пити та має лише 0,5л ємність, дискомфорту не відчуватиме. Але вже далеко позаду, десь перед San Vinsente, залишився останній бювет, вода скінчилась, а тут постійний підйом в гору під припікаючим сонцем. До Serdio, нашого місця дислокації на майбутню ніч, ще йти та йти. І тут нам на допомогу при ходять великі зарості ожини. Загалом, в північний Іспанії ожина зустрічається доволі часто, насамперед, обабіч доріг. І у вересні вона вже достигає. Так що, під’ївши ягід та зарядившись оптимізмом, рушаємо далі. І за наступним підйомом, поруч з каплицею, натрапляємо на бювет з такою бажаною водою! Ніщо не випадково?... 

Зрештою, пройшовши за день 29 км, потрапляємо у Serdio. Місцевий альберге вже заповнено. І ми ночуємо у міні-готелі, над баром. Дорожче, але й комфортніше – тут вже невеличкі 2-місні номери, та є доволі «нафарширована» кухня. Ввечері дегустую сидр (2,5 євро за нестандартну 0,6 л ємність). Річ специфічна, на смак – як домашнє яблучне вино наших широт. 

Наступного дня ми починаємо одну з найцікавіших ділянок нашої частини Каміно – перехід з Serdio у Llanes. Нетривалий час йдемо по автотрасі, на якій передбачено таку собі додаткову полосу для пілігримів. Потім вуличками селища виходимо у кам’янисті пагорби. Подекуди трапляються гаї та зарості ожини. Поступово стежина майже впритул підходить до океану. Пляжів тут немає – урвище, причому високе. І як місцеві ловлять з нього рибу – загадка. Можливо, імітують?...))) 

Пройшовшись тінистим великим лісом з чимось високим та ароматним, та покружлявши черговим селищем, підіймаємось у пагорби перед Llanes. Тут Каміно розгалужується. Можна йти у місто майже рівниною та навпростець, поруч з автотрасою. Ми ж це роздоріжжя прогледіли, та забрались на чималенькі висоти. Це коштувало нам певної кількості додаткових калорій та кількох кілометрів. Але пейзажі з пагорбів на місто та океан були того варті. 

У Llanes прибули пізно. Традиційно місця у альберге, що поруч з залізничною станцію, вже позаймалі більш «ранні» пілігрими. Так що ночувати довелось у молодіжному хостелі-гуртожитку при міській школі. Відчуй себе студентом знову!)))