Іспанія

11-15 вересня

З п’ятниці погода на узбережжі починає змінюватись. По небу гасають хмари, дме вітер, періодично дощить. Днем раніше, у горах, Іра розтягнула ногу. Згодом аналогічну проблему отримаю і я. Так що ми збавляємо темп, і зі щоденних 30 км проходимо в середньому по 15 км. Деякі ділянки Каміно проїжджаємо бусами. 

Неподалік від точки сьогоднішнього старту знаходиться своєрідний пляж Гюльпір’ї. Цей пляж вважається найменшим пляжем у світі, та не має помітного оку зв’язку з океаном. Вода потрапляє до нього крізь численні щілини у навколишніх вапнякових скелях. Свого часу я спокусився мальовничими фото звідти, та вмовив Іру зробити зайвих 2 км убік від Каміно. На жаль, дійсність виявилась не такою райдужною. З певних причин (відплив?) води на пляжі виявилось мало, лише кількаметрове озерце… 

Ночувати планували у Ribadesella, містечку з розвинутою курортною інфраструктурою. Однак, вартість проживання у міському «альберге» виявилась зовсім не демократичною (19 євро проти типових 5-10 євро за такий формат проживання). Тому, вийшовши за місто, розташувались у альберге при церкві за демократичних 5 євро. 

В суботу, поки ноги ще більш-менш тримають, неспішно пройшлись 11 км – такою улюбленою стежиною над морем. А на обід у нас був серфінг…) Склалось так, що наші бажання спробувати цей вид спорту співпали. Серф-школи на прибережній частині Каміно нам траплялись і раніше, але ми їх проходили без зупинок. А тут випала добра нагода – інструктори саме вивезли своїх підопічних та обладнання на урок, на пляж. Домовившись за двогодинне зайняття, приєднались до них і ми (задоволення не з дешевих – 28 євро за урок та прокат борда / гідрокостюма). Час пройшов швидко, і в океані нас застав рясний дощ. Зморені та мокрі, ми втекли до альберге, розташованого неподалік. 

У неділю на нашому Каміно лежала промислова столиця провінції Астурія – Хіхон. Урбаністично-індустріальні пейзажі нас не цікавили. Тому, пройшовши невеликий відрізок океанським узбережжям, сіли у бус, та проїхали «транзитом» Хіхон та його місто-супутник Aviles. 

У наступні кілька днів, через втому, пошкоджені ноги та мокру погоду, окремі ділянки Каміно також проїжджали на автобусі. Автостопом вирішили більше не «зловживати». Загалом же гостинність та доброзичливість місцевого населення на високому рівні. Не зважаючи на слабке знання англійської мови, нам радо допомагали у пошуку потрібного напряму, або зорієнтуватись у автобусному розкладі. Були випадки, коли нас, сіромах, пригощали фруктами або печивом. 

Понеділок-вівторок, крім вибриків погоди та кількох нетривалих марш-кидків під дощем, запам’ятались двома крайнощами. Так, у понеділок надвечір у альберге в Soto de Luina, був, мабуть, аншлаг по кількості бажаючих переночувати там. Нарахував до 40 людей. І частині подорожуючих, в тому числі і нам, ліжок банально не вистачило. Довелось ночувати на матрацах просто на підлозі. В принципі, це не проблема – переважна більшість пілігримів мандрують по Каміно зі своїми спальниками. Тим не менше, дехто був на сьомому небі від щастя, придбавши у місцевому магазині ковдру… 

Наступного ж вечора, в альберге у Pinera, нас назбиралось аж 5 чоловік. Серед них виявився датчанин-директор дитсадка, зовнішністю схожий на Санта Клауса. Ввечері він дав нам сольний концерт авторської пісні на укулеле (маленька гавайська гітара).