Іспанія

10 вересня

Щоб урізноманітнити Каміно більш серйозними висотами, один день вирішили присвятити Пікам Європи. Цей національний парк, невеликий за площею гірський масив в годині їзди від узбережжя у глиб Іспанії, входить до десятки найцікавіших місць країни. Маршрутів у парку багатенько, різних по тривалості та складності. Ми розраховуємо на Ruta del Cares, середній за складністю, що вважається наймальовничішим у Піках. Стежина довжиною 10км починається в Poncebos та веде в Cain. Прогулянка туди-назад займає 5-6 годин. 

Влітку в національний парк потрапити простіше: так як високий сезон та наплив народу, то організовується прямий транспорт з Llanes безпосередньо до «брами» парку – Poncebos. А з 06/09 (трохи не встигли!) буси їздять лише до Arenas de Cabrales, що за 7 км до Poncebos. І варіантів, як подолати ці кілометри, два. Пішки, або пробувати стопити туристів – щасливих власників автівок. Також немає чіткого розуміння, як потім вертатись на узбережжя. У Llanes є лише один, ранковий, автобус. Але бажання ночувати тут немає, хоч готелів на різний гаманець в Arenas de Cabrales і вистачає. 

Отже, рано вранці у четвер сідаємо на автобус Llanes-Arenas. Крім нас двох, та кількох місцевих школярів, у салоні більше нікого немає. Пізніше неодноразово доводилось користуватись послугами місцевого автоперевізника ALSA. І в усіх випадках це були великі комфортабельні автобуси, при тому, що пасажирів їхало, як правило, з півдесятка… Розрахуватись за проїзд можна у касах автовокзалів (немає у селищах та невеликих містечках), або на вході в автобус. Водій при тобі роздруковує та видає проїзний квиток. 

У Arenas доволі прохолодно, гори як-ніяк. Пробуємо йти у напрямку Poncebos пішки, але ентузіазм швидко згасає – набір висоти, рюкзаки та гасання по Каміно у попередні дні дають про себе знати. Тому стопимо автівку з іспанцями, які планують подивитись пік Urielle (ще одну фішку нац.парку), та їдемо «з вітерцем». 

У Poncebos кілька барів-ресторанів, і ми за 2 євро залишаємо рюкзаки в одному з них. Місцевими краєвидами краще насолоджуватись без вантажу за спиною. А от наявність фотоапарату – обов’язкова! 

Хоч це і національний парк, і на вході є пункт пропуску, вхід для піших на маршрут Ruta del Cares безкоштовний. Інших варіантів руху (автотранспортом, велосипедами) там немає. Одразу ж стежина доволі круто забирає в гори. Як виявилось, відчутні перепади висот є на перших кілометрах стежки. Далі – відносна горизонталь, ліворуч від якої урвище, праворуч – гірський масив. Тут же пасуться гірські кози. Диву даєшся, як їм вдається забратись на той чи інший п’ятачок гори. 

Як на мене, найбільш цікавою та видовищною є друга половина Ruta del Cares. Тут маршрут проходить кількома мостами над каньйоном, в якому десь глибоко внизу зміїться річка Cares. Є ділянки, де стежка йде рукотворними тунелями, видовбаними у гірській породі. 

Фініш маршруту – селище Cain з незмінними кількома барами та мініатюрним водосховищем. Тут ми робимо перепочинок-перекус, та йдемо у зворотному напрямі. В описі маршруту зустрічав згадку про те, що існує спеціальне «гірське» таксі назад для особливо лінивих. Не перевіряли… 

Сьогодні у нас «день автостопу». По дорозі назад, до узбережжя, нас спочатку підкидає подружжя іспанців, які возили свою стареньку, але балакучу, маму, подивитись Піки Європи, а потім – пара з Нідерландів.