Хорватія

10/06 Неділя (кемпінг КРКА - парк КРКА - Шибеник - затока Гребащиця)

Отже, наш перший повноцінний день у Хорватії. Прокидаємось, снідаємо, збираємо велосипеди. Близько 11-ї ранку вирушаємо в дорогу. В майбутньому, як виявилось, ця традиція пізнього виїзду збережеться практично на весь наш маршрут, крім останнього дня. З одного боку, це непогано – простіше планувати денний маршрут, а зранку можна спокійно зібратись та скупатись. З іншого боку – літо в Хорватії спекотне, навіть у червні. І крутити вдень педалі під сонцем при температурі +35 - +40С – доволі специфічне задоволення. Тому, можливо, кращим варіантом було б два переїзди – ранковий та вечірній, з тривалою обідньою сієстою. Але я не сцец по тривалим велоподорожам, усі мої попередні поїздки обмежувались двома вихідними. Тому це лише моє ІМХО.

До одного з двох основних входів у парк КРКА, Лозовач, їхати десь з півгодини. Дорога майже рівна, на пагорбах вдалині височиють величезні вітрогенератори. Біля в’їзду зібралося чимало автівок та бусів з туристами – парк явно користується популярністю. 

Національний парк КРКА вважається другим за значенням серед хорватських парків після Плитвицьких озер. І там, і там основна фішка – то водоспади. На тому подібність парків закінчується. Площа озер у КРКА набагато більша, і їх нереально обійти пішому за один день. На Плитвицях водоспадів більше, і вони мальовничіші, як на мене. Зате у КРКА в деяких водоспадах можна купатись. 

Нижня частина нац.парку КРКА – то суто піший маршрут, розрахований на кілька годин. Крім водоспадів, купальні та сувенірного ринку, в тому секторі знаходиться одна з перших у світі ГЕС. Її було введено в дію всього лише на 2 дні пізніше за ГЕС, запущену знаменитим Миколою Теслою на Ніагарі у 1895 році. 

Зробивши коло, вертаємось до входу у парк. Там знаходиться пристань, від якої невеликі кораблики возять туристів у середню частину парку. Загальна тривалість поїздки озерами – 4 години. По дорозі кораблик робить зупинку на острові Вісловац. Там знаходиться мальовничий францисканський монастир. Він діючий, але кращі його часи пройшли – зараз там живуть лише кілька монахів. За островом каскад озер починає звужуватись, монументальні скелі підходять практично до води. Ще трохи, і корабель підпливає до водоспаду Роскі Слап, крайньої точки цього озерного маршруту, після якої туристів повезуть назад. Зупинка триває тут 1 годину. Час можна витратити на перекус у автентичній конобі (кафе), купання, огляд помешкань та господарських споруд ХІХ ст., навколишньої природи. Звичайно, що часу на все замало, і наша команда розпадається. Я досліджую пейзажі, які відкриваються з шосе, що йде уздовж озер. Частину групи піднімається на вершину найближчої гори. 

Врешті, сідаємо усі в корабель, та повертаємось до наших велів, залишених біля входу у парк. Швидкий обід-перекус, і ми вже рухаємось в сторону моря, на Шибеник. 

Шибеник – центр однієї з жупаній (областей) Хорватії, населення близько 40 тис.чол. Знаходиться у місті впадіння ріки КРКА у Адріатичне море. Має невеликий та акуратний історичний центр, деякі з будівель якого внесені до історичної спадщини ЮНЕСКО (собор св.Якова). Саме у Шибенику мої компаньйони знайомляться з самобутньою архітектурою країн Адріатики та затишною тиснявою вуличок хорватських міст. Я ж знайомлюсь з надзвичайно смачним хорватським морозивом, незаслужено обділеним увагою під час моєї попередньої поїздки. 

Після невеликої пішої прогулянки центром міста сідаємо на вели та рушаємо трасою уздовж моря. Практично весь наш подальший маршрут буде йти Ядранським шосе: ліворуч – гори, праворуч – Адріатика з безліччю островів. 

Перша наша стоянка на ночівлю біля моря. Кемпінг невеликий, знаходиться у 18 км після Шибеника. В трьох метрах від наших наметів плюскотить затока Гребащиця. Мабуть, через те, що народу в цих краях поки мало, у прибережних водах можна побачити чимало морської живності – риби, молюски, морські зірки та їжаки. На присутність у морі їжаків потрібно звертати особливу увагу, бо після знайомства з ними можна отримати «подарунки» у вигляді голок-скабок. Виймати їх вкрай незручно, в чому пізніше переконалась одна з наших дівчат. 

Добре поївши та накупавшись, ми дружно засинаємо. Комарі, на диво, не дошкуляють.