Хорватія

11/09 Субота (Бориспіль-Пула-Задар)

Київ зустрів дощиком. До Борисполя доїхали десь хвилин за 40 – вночі маршрутки рухаються відчутно швидше. Проїзд до Борисполя від вокзалу Південний бусом "Політ" обійшовся в 25 грн. Маршрутки ці ходять регулярно, за розкладом, вночі – з інтервалом в одну годину Головні повітряні ворота України враження не справили – очікував чогось масштабнішого. Ну нічого, можливо, до Євро-2012 масштаби з’являться. Що здивувало - в аеропорту налагоджено цілу мережу з упаковки багажу пасажирів, десь з десяток точок. За 25 грн Ваш багаж зважать, повністю загорнуть в поліетилен, та обмотають скотчем. Так надійніше. Хоча й робити це не обов’язково. Після проходження митно-паспортного контролю аеропорт набув більш європейського вигляду. Сам процес проходження контролю зайняв близько години.

Наш літак – Боїнг-737. Місця економ-класу – тісні, як для мене, та у хвостовій частині літака. Квитки Київ-Пула-Київ обійшлись мені трохи більше 3000 грн. (замовляв через інтернет), моїй супутниці Аллі – близько 3500 грн. (купувала в тур агенції). Якщо б ми замовляли квитки заздалегідь, десь за 2-3 місяці до вильоту, то можна було б заощадити гривень 300-500. Контингент нашого літаку – пасажири переважно за 40. Сам політ тривав близько 2 годин. при швидкості 900 км/год. та температурі -50 за бортом. Політ обійшовся без турбулентностей та інших американських гірок.

В Пулу прилетіли о 9 за місцевим часом (різниця з Києвом +1 година). Паспортний контроль та отримання багажу в аеропорту пройшли швидко, за 15 хв. З транспортом до міста пощастило. Рейсові автобуси (29 кун) тут ходять лише раз на день, відповідно до рейсів однієї з хорватських авіаліній. Якщо ж брати таксі, то це задоволення коштує 15 євро. Ми ж ломанулись в напівзаповнений туристичний бус від одного з готелів. Гід виявився земляком, і за його допомогою домовились з водієм за 50 кун на двох У Пулі було трохи вільного часу до автобуса на Starigrad, поруч з яким знаходиться вхід до нац. парку Paklenica. Погуляли по історичному центру, глянули на Арену, Подвійну браму, оригінальну карту міста в бронзі. Перше враження від міста – багато цікавинок, є що фотографувати. Але місцеві, здається, втомились від туристів. Багато транспорту, а тротуари вузькі. Вкупі зі звичкою місцевих паркувати свої автівки поперек тротуару це створює незручності, і є одним з небагатьох негативних моментів у Хорватії). Як виявилось пізніше, проблема з тротуарами існує і в інших містах країни.

Від Пули до Стариграда 6 годин їзди, далі автобус їде на Задар, Шибеник та Спліт. Всього між Пулою та Сплітом курсують 3 автобуси – близько 7 ранку, об 11 (наш), та ввечері. Проїзд з Пули до Стариграда 198 кун, квитки можна брати як в касах, так і у водія. В останньому випадку можна зекономити кілька кун – за рахунок броні, яку стягують в касах. Якщо є великий багаж, який не візьмеш з собою в автобус, то за користування багажним відсіком буса доведеться сплатити 8 кун. Дорога йде переважно по узбережжю Кварнерської затоки. Чимало мальовничих місць – бухти з аквамариновою або практично чорною водою, різнокольорові скелі, безліч островів. Хоч бус і просторий, але поїздка досить втомлива. Дається взнаки те, що 2 останні ночі мало спав. Алла має значно бадьоріший вигляд.

Стариград зустрів нас негодою. Зважаючи на песимістичний прогноз погоди на завтра, вирішили оминути Пакленіцу, та їхати відразу на Задар. Це ще одна додаткова година їзди, та 40 кун. В цілому ж, за моїми прикидками, користування міжміськими автобусами в Хорватії обходиться близько 0,8 куни/км. На автостанції Задара одразу натрапили на місцевого, який здавав в оренду апартаменти. За кімнату на двох просив 36 євро/день. Трішки з ним поторгувались. В підсумку 4 ночі обійшлись нам в 130 євро. Розташування – більш-менш нормальне. 10 хвилин до найближчого пляжу, 20 хв. - до історичного центру міста. Магазини-пошта-аптека знаходяться практично поруч. Самі апартаменти – це велика кімната, половина якої – «кухня», а інша половина – «спальня». WC один на весь поверх. Крім нашої, тут є ще дві подібних кімнати, усі з окремими входами. Хазяїн з сім’єю живе на другому поверсі.

Ввечері вирішили спробувати місцевої кухні, основне завдання – це суп. У місцевих фаст-фудах його не виявилось. Тому в пошуках супу забрели в ресторанчик, розташований практично на набережній. Він виявився перегружений туристами та місцевими, і більшу частину часу ми витратили на очікування. За 2 порції довгоочікуваного супу, рибний салат, хліб та сік заплатили 100 кун + 10 кун чайових (якщо чайові не включають в рахунок, то це 10% від його вартості). Ну, вдруге у цей ресторан я б не пішов би…