Йорданія

24-27 березня

Три найближчі ночівлі у нас в комфортних умовах, у місцевому готелі. Там ми залишаємо велосипеди та робитимемо піші вилазки у Петру. Загалом, маршрутів по Петрі, різних за довжиною та складністю, до десятка. І, щоб більш-менш дослідити Петру, потрібно їй приділити мінімум пару днів. Хоча й зустрічав одноденні варіанти поїздок туди з Аману, які пропонували місцеві турфірми та гіди. Враховуючи час на дорогу туди-назад, цінність таких поїздок сумнівна, як на мене. Хіба що «для галочки». 

Перевагою нашого готелю є те, що від нього зранку йде автобус до входу у Петру, а ввечері – назад, до готелю. А ще одна особливість з’ясується ввечері)) Виїзд буса о 7 ранку, повернення – о 17-ій. Цих 10 годин нам вистачило, щоб неспішно пройти по основному маршруту у Петрі, з кількома зупинками на перекуси-відпочинок. Основний маршрут охоплює усі найбільш цікаві об’єкти у Петрі, і закінчується найбільш грандіозним спадком набатейців – 48-метровим Ад Дейр (Монастир). По протяжності цей маршрут близько 5,5 км. в одну сторону. Якщо спочатку це досить широка дорога, по якій їздять в тому числі верблюди та кінні повозки (це місцеве «таксі» для втомлених туристів), то остання третина маршруту – це крута стежка-підйом по сходах, витесаних у стелях. Що приємно, натовпу сновигаючих туристів тут зараз немає, і робити фото ніхто не заважає. Ажіотаж бажаючих відвідати Петру закінчився з початком війни у Сирії. 

У долині Вулиця фасадів, що напівдорозі до Ад Дейр, знаходиться базар, де можна купити вироби з металу, каміння, магніти, «античні» монети, знайдені у Петрі. Торг – обов’язковий! Місцевих продавців у дні нашого перебування було куди більше, ніж потенційних покупців. Частина продавців, як виявилось, тут-таки, у Петрі, і живуть. 

Ввечері бачимо ще одну особливість нашого готелю. У магазинчику при ньому можна купити алкоголь! Щоправда, по зовсім недемократичним цінам. Країна – мусульманська, і релігія та традиції ставляться несхвально до міцних напоїв. У звичайних магазинах його не продають, а спеціалізованих, як у Туреччині, я не зустрічав. Тому балуємо себе пивом (~220 грн./0,5л.), спостерігаючи, як йорданці по одному-двоє відвідують наш готель, виносячи з нього підозрілі продовгуваті предмети, замотані у чорні пакети. 

Другий день у Петрі присвячуємо природі та красотам, які відкриваються зі скель навколишніх каньйонів. Проходимо по маршруту, на фініші якого можна оцінити Скарбницю (Аль Казна – ще одна відома споруда набатейців у Петрі, що часто трапляється на фото звідти) з висоти пташиного польоту. Подекуди, на висоті, у доволі несподіваних та важкодоступних місцях, знаходимо міні-кафешки-чайхани, де можна спробувати «бедуїнське віскі» (дуже солодкий чорний чай з місцевою м’ятою) та інші безалкогольні напої. 

Після Петри нас очікує Ваді Рам, кам’яниста пустеля на південному сході Йорданії, та одне з найцікавіших місць країни. З самого ранку грузимось у бусик. 120 км переїзд займає близько 3 год, і коштує 60 динарів для іноземців. У селищі Рам, у стійлі поруч з верблюдами, залишаємо вели та пакуємо рюкзаки тим, що необхідне для 2-денного трекінгу. У березневій пустелі перепад температур впродовж доби досить суттєвий. Вдень +25С, після заходу сонця температура різко опускається до +10С…+15С. Тому, крім харчів, спальників та намету, потрібні 2 комплекти речей – «денні», ходові, та теплі, для вечора-ночівлі. 

Пейзажі тут дійсно вражаючі! І той, хто вважає, що пустеля нудна і одноманітна, скоріш за все, там не бував. Невеликі дюни та бархани (а в деяких місцях – неймовірно височенні!) з піску усіх можливих відтінків – від майже білого, «а-ля Мальдіви», до помаранчевих та червоних кольорів. Ці піщані «моря» розбавлені «континентами» та «островами» зі скель. Їх колір часто і зумовлює колір оточуючого піску. Бонус поїздки навесні – пустеля квітне і зеленіє, хоч, звичайно, і не наскільки рясно, як українські луги. На жаль, щоб застати цвітіння чорного ірису (квітка-символ Йорданії), ми приїхали зарано, «розминувшись» на пару тижнів. 

Початок пустелі виявився доволі галасливим. Періодично проїжджають джипи бедуїнів, що вивозять туристів на «сафарі», гуркотять генератори бедуїн-кемпів, трапляються й такі ж «пішохідники», як і ми. Глибше в пустелю це все лишається позаду, мобільне покриття зникає, зв’язки з цивілізацією втрачаються. Тишу порушує лише спів ранкової пташки, або нічне підгавкування лисиці. Вночі ж тебе накриває купол з міріад зірок, які тут святять особливо чітко та виразно. Недаремно бедуїни порівнюють ночівлю у пустелі під відкритим небом з ночівлею у готелі класу «мільйона зірок». 

Трекінг Ваді Рам розбавляємо хайкінгом (сходженням) на одну з масивних скель на краю заповідника, під якою ми ночували. Майже на самому її вершечку є своєрідний кам’яний міст, до якого місцеві водять особливо допитливих туристів. В деяких місцях підйом є досить складним, або й просто морально страшнуватим (прямо під ногами може бути 300м висота). Але за 4 години цей кам’яний міст ми підкорюємо. 

Ввечері другого дня наших «пустельних» мандрів повертаємось у селище. Зі скрипом знайшовши у темряві наші вели (знову ж таки, за допомоги місцевих), пакуємо речі та залишаємо територію Ваді Рам.