Йорданія

28 березня - 1 квітня

До Червоного моря нас відділяє 80 км одноденний велопереїзд, переважно по жвавій автомагістралі. Цей день запам’ятався двома речами. Недалеко за селищем Ваді Рам ми робимо заїзд на залізничну станцію. В Йорданії мережа залізниць слабо розвинута. Є вузькоколійка, однією ділянкою якої перевозять руду з фосфатних копалин у Акабу, а іншою – вантажі між Аманом та Дамаском. Для пасажирських перевезень вона наразі не використовується. В роки Арабського постання 1916-1918рр під проводом Лоуренса Аравійського залізниця була важливою транспортною артерією османів та об’єктом для диверсій повстанців. На станції стоїть трофей, захоплений військовий поїзд османів – паровоз, пасажирські вагони, платформа охорони. 

З виїздом на трасу Аман-Акаба починається практично суцільний 60-км спуск до моря. І тут чекає друга несподіванка. Сильний лобовий вітер гасить ефект від їзди під ухил, і ми цього спуску не відчуваємо та енергійно крутимо педалі. 

Перед Акабою починаються перехрестя з відстійниками для вантажівок, відгалудженнями для заїзду в порт, пунктом митного контролю. Акаба – найпівденніший регіон Йорданії, вільна економічна зона з однойменною столицею-містом, другим за значенням у країні. Тут знаходяться крупний вантажний та пасажирські порти, міжнародний аеропорт, та курортна зона Червоного моря. 

Порядки в Акабі дещо вільніші, ніж у решті Йорданії. Наприклад, у спеціалізованому магазині знайшли пиво, вино та місцеву водку з анісу. Тут ми спробували дійсно смачний йорданський ель, причому відносно недорогий по місцевим міркам (47грн/0,33л.). 

Місцем для «релаксової» частини нашої поїздки та 3-х найближчих ночівель є так званий “South Beach”. Це полоса пляжів між портами Акаби та кордоном з Саудівською Аравією. На ній знаходяться дайвинг-центри (коралові рифи Червоного моря добре відомі серед дайверів), кемпінги, сюди ж часто вивозять своїх постояльців готелі Акаби. У самому місті є пляж, але він затиснутий між портом та центральною дорогою міста. Тому відпочинок на ньому може бути сумнівним задоволенням. 

Отже, ночуємо ми території одного з пляжів South Beach. Це, по суті, безкоштовний кемпінг. Місця для наметів і багаття, душові, туалети у наявності. Є кілька кіосків з безалкогольними напоями та кальяном. Туристів та місцевих на пляжі небагато. Можливо, через те, що справжня спека ще не настала – вдень маємо +25С…+30С, вода +20С..+22С. 

Впродовж двох днів відсипаємось, засмагаємо, плаваємо з масками, роздивляючись корали та різнокольорових рибок. Неподалік нашого місця розташування є затоплені корабель та танк, що використовуються як додаткова «замануха» для дайверів. Вода тут дійсно кришталево прозора, і не поступається Адріатиці. Чого не скажеш про пляж. Хоч його і регулярно прибирають та всюди стоять сміттєві баки, за засміченістю він недалеко відстав від наших. 

Цікаво спостерігати за місцевими відпочиваючими – сімействами та молодіжними компаніями. Хтось приходить на пляж з самого ранку, хтось – увечері. Типовий чоловічий «дрес-код» для плавання – шорти, майка/футболка. У жінок пляжним вбранням є штанці і накидка, що залишають відкритими лише обличчя, кисті рук та ступні. У цьому ж вбранні деякі дами й «купаються». Що ж, хоч Йорданія і світська країна, але традиції та релігія у ній суттєво визначають норми поведінки. Інша протилежність – кальяном тут бавляться усі, в тому числі дівчатка-підлітки та 10-річні діти. 

В один з двох «відпочинково-морських» днів робимо коротку вилазку в Акабу – купити квитки а Аман, пройтись базаром, глянути центр міста. Якогось особливого східного колориту акабський ринок не має. Це – безліч магазинчиків та кафе, кілька рядів з овочами-фруктами. Торг вітається, хоч нам і не завжди вдавалось щось виторгувати. 

В центрі міста є невелика цитадель-фортеця, наразі зачинена на реконструкцію. Біля неї велично майорить (за умови наявності вітру:)) здоровенний прапор, найбільший у Йорданії. Його навмисно зробили таким «помітним» - щоб добре бачили сусіди з ізраїльського Ейлату, який займає 5 км смугу морського узбережжя поруч. 

Нашого передостаннього ранку в Йорданії пакуємо велосипеди та робимо 350 км переїзд до Аману. Автобус, місткий та комфортабельний, за рівнем сервісу поступається турецьким. Wi-Fi тут немає, а чай-кава-капучіно за окрему плату. 

Опівдні ми вже в Амані. Місто своєрідне, розташоване на 7-и пагорбах (тому на прапорі країни 7-кутня зірка), рельєф тут складний. Будинки 3-х – 5-и поверхові, а хмарочосів у столиці Йорданії зовсім небагато. Через щільність забудови зелені мало, і це переважно поодинокі сквери та міні-сади перед будинками або й просто на їх останніх поверхах. Загалом, останні поверхи в Йорданії часто залишають недобудованими. Це дає змогу заощаджувати на податках. 

На одному з домінуючих над містом пагорбів знаходиться цитадель Аману. Фортеця старезна, їй понад 3 тис. років, і свої сліди у навколишніх спорудах залишили з десяток народів та цивілізацій – вавилоняни, перси, греки, набатейці, римляни, араби… Тут же знаходиться і міський археологічний музей. 

Біля підніжжя пагорбу лежить давньоримський амфітеатр, що добре зберігся. Перед ним площа, яка, судячи по натовпу ввечері, є улюбленим місцем для тусовок місцевої молоді. Склалось враження, що ми там були єдиними туристами. Від цієї площі починаються вулиці, по яким розташовані сила-силенна крамничок та прилавків, так званий Down Town. Тут можна придбати знамениті східні солодощі, хенд-мейд вироби місцевих умільців, косметику з Мертвого моря, фрукти-овочі-горіхи, сувеніри, усюдисущий китайський ширвжиток. Усі наші закупи сувенірів ми тут і робимо. Купуємо, насамперед, солодощі – варіації на тему пахлави (річ смачна, але дуже ситна, і з нею треба бути обережним))), тахіонну халву, фінікову пасту-повидло. 

Вночі, вдруге за час нашої поїздки Йорданією, пройшов дощ. Тим приємніше було їхати ранковими вулицями міста на наш рейс додому.