Camino Portuguese

Porto - Viana do Castelo

«Буено каміно» - щасливої дороги! Або «бон камінья» – оскільки ми починаємо свій шлях у Португалії. Але до початку Каміно у нас ще цілий день неспішних «безрюкзачних» прогулянок Порто. А ще за день до цього – найбільш напружений на моєму досвіді переїзд з України у точку старту маршруту. З Жулян у Порто добирались, використовуючи практично усі можливі види транспорту, з рекордною кількістю пересадок: таксі-поїзд-поїзд-бус-електричка-літак-метро. 

До слова, найбільш цікавим та приємним фрагментом з цієї фантасмагорії був перетин україно-польського кордону поїздом Одеса-Перемишль. Недешево, порівняно з бусом та Блаблакар. Але комфортно, швидко та надійно. Адже саме в той час польські прикордонники надумали страйкувати, і на автомобільних пунктах пропуску утворились величезні черги автотранспорту. А тут, у поїзді, перетин кордону та усі пов’язані з цим процедури відбуваються в дорозі. 

Зауважу, що на момент нашої подорожі (перша половина жовтня-2018) найбільш бюджетно дістатись Іспанії або Португалії був доїзд до Польщі, і вже далі – прямим авіарейсом. Але наприкінці осені в Україну зайшов ірландський лоукост Ryanair. І, відповідно, з’явилась можливість швидше та дешевше опинитись на Піренеях – прямими рейсами у Мадрид чи Барселону. 

Отже, виїхавши з Вінниці в ніч з п’ятниці на суботу, у Порто ми прибуваємо у неділю опівночі. Район, де ми оселились – тихий, спальний та спокійний. Через дорогу – церква Igreja da Lapa, поруч неї – кладовище. Десь неподалік є і крематорій))) До історичного центру Порто 15 хв. пішки. Виспавшись досхочу, усю неділю ми присвячуємо його вивченню. Погода нам сприяє: сонячно, майже спекотно. Такою вона залишатиметься кілька найближчих днів. Далі буде цікавіше. 

В планах на сьогодні, перш за все, отримати креденціале. Отже, прямуємо до кафедрального собору Порто – Se. Чим ближче до центру міста, тим більше будинків, облицьованих азулежу – розписаною глиняною плиткою, найчастіше квадратною. Ці глазуровані кахлі принесли з собою араби, у часи свого панування на Піренеях. Блакитні та зелені азулежо виглядають мальовничо та фотогенічно. 

По дорозі заходимо до “must see” у Порто, залізничний вокзал Sao Bento. Він був збудований у 1916 році на місці монастиря. Відомий декором своїх внутрішніх стін – це сюжети на історичну тематику, викладені з азулежу. Тут людно, і, щоб зробити вдалі кадри, доводиться докласти певних старань. 

За оглядинами вокзалу не встигаємо узяти креденціале у соборі. Його зачиняють на обід-сієсту. Отже, маємо чекати 2 години, тому йдемо до мосту короля Луіса І, який практично поруч. Міст є візитівкою Порто, та фігурує у різних ракурсах на багатьох фото звідти. Це двоповерхова металева конструкція через річку Доуро, збудована у 1886 р. Верхній міст повністю пішохідний. Також по ньому обережно їздять міські трамваї. Нижній міст виконано більш звично – автомобільна дорога з вузькими пішохідними доріжками обабіч. Одразу за мостом знаходиться монастир Serra do Pilar, нині вже недіючий. Навпроти нього, через дорогу – парк Morro з чудовими краєвидами на Доуро, набережні квартали та історичний центр Порто. 

Обідаємо, насолоджуючись краєвидами, і ми. Вертаємось до собору. Отримавши паспорти пілігримів, вузесенькими вуличками спускаємось до набережної. По дорозі неочікувано натрапляємо на музей міста. Він невеликий, але безкоштовний. Після залитих сонцем вулиць Порто дарує приємну прохолоду. Ряд його експозицій є інтерактивними, і розраховані на взаємодію з відвідувачами. Самих же відвідувачів, на диво, мало. 

Фінальним штрихом сьогоднішнього дня став музей електротранспорту. Знаходиться він дещо в стороні від туристичного району міста. Потрапити до нього можна, під’їхавши трамваєм, або пішки, набережною Доуро . Варто відзначити, що у сучасному Порто залишилось лише три трамвайних маршрути. Ними курсують повільні та торохкучі ретро-вагони. Склалось враження, що такими трамвайчиками користуються лише туристи та діти. Швидко ж дістатись більшості районів Порто, аеропорту, вибратись у передмістя можна за допомогою міської електрички. 

Сам музей є частиною колишнього трамвайного депо. У найбільшій його будівлі зібрані експонати, які демонструють розвиток міського громадського транспорту – від першої конки, і до останніх трамваїв та тролейбусів, які курсували Порто. До речі, тролейбусів у місті зараз немає взагалі, останній маршрут закрито у 1997 р. В іншій будівлі розташоване енергообладнання, що було необхідне для живлення транспорту на тому чи іншому етапі розвитку міста. 

Вертаємось у наші апартаменти вже у сутінках. Плануємо, що наступного дня, добряче виспавшись та неспішно зібравшись, виберемось за межі Порто та хоча б пів дня пройдемо по Каміно. 

Але не так сталося, як гадалося. Зранку зібравшись, їдемо електричкою до кінцевої, Povoa do Varzim. Це невелике міста за 30 км від Порто, розташоване на узбережжі Атлантики. Через нього проходить прибережний варіант Каміно. Йдучи містом та набережною, розуміємо, що рух пішки з навантаженими рюкзаками у саму спеку – ідея так собі. Тому, замість того, щоб героїчно дати старт пішохідній частині нашого Каміно, ми з певними складнощами розшукуємо автостанцію та йдемо бусом до Viana do Castelo. 

Це досить велике портове місто у місці, де річка Lima впадає у океан. Над містом домінує гора Santa Luzia, краєвиди з якої вважаються одними з найкращих у Португалії. На горі розташована базиліка, поруч якої – сучасний хостел, місце сьогоднішньої ночівлі. На гору можна вибратись пішки, або ж на фунікулері, найдовшому у всій країні. Ми обираємо другий варіант, за 2 євро з людини. 

Ввечері ще залишається час, щоб дослідити місцевість на горі, та зробити десятки фото вечірнього міста, мосту Густава Ейфеля, та заходу сонця в океані.