Camino Portuguese

Viana do Castelo - Caminha - Tui

Нарешті розпочинається день, який ми з нетерпінням очікували – старт пішохідної частини Каміно! Щоб вийти на Каміно, обираємо альтернативу спускові на фунікулері. Це, за словами місцевих, дуже небезпечна дорога. Насправді ж, це приємна грунтівка-серпантин схилом гори, порослим лісом. Чимось навіть нагадала Карпати)) І небезпеки для нашого туристичного взуття ця дорога зовсім не становила. 

Виходимо у передмістя Viana do Castelo. Шлях веде нас затишними ранковими вуличками, практично безлюдними. Лише зрідка нам трапляються такі ж пілігрими, як і ми. Заходимо у церкву та проставляємо перші штампи у креденціале. 

Ближче до півдня дорога заводить нас у порослі зеленню пагорби. Прибережні містечка, селища та величний Атлантичний океан видно, як на долоні. День сонячний, майже спека, і прохолодний затінок лісу дуже доречний. 

Пізній обід влаштовуємо у Vila Praia de Ancora, поруч з мінімаяком. Хоч сонце і припікає, бажаючих купатись немає. Вода холодна. Ми символічно мочимо у Атлантиці ноги. 

Далі Каміно йде самісіньким узбережжям океану. Потужні хвилі прибою, прибережне каміння, зграї чайок створюють мальовничий фон для фотосесій. 

Підходимо до пляжу у Moledo та трішки перепочиваємо. За пляжем – місце, де річка Mino впадає у Атлантичний океан. За нею вже Іспанія. Добре видно схили гори Santa Trega та форт, що колись охороняв вхід у річку. Прощаємось з океаном, та робимо нетривалий перехід уздовж Mino до портового містечка Caminha, де зупиняємось на ночівлю у муніципальному альберге. 

До слова, саме муніципальні альберге є найдешевшим варіантом ночівлі, від 5-6 євро з людини. Відповідно, умови проживання в такому випадку є найбільш аскетичними. І народу тут, як правило, на ночівлю назбирується найбільше. Наш альберге – у підвалі якоїсь муніципальної будівлі. Вікна виходять на галасливий двір сусідньої школи. Є і бонуси – звідти добиває безкоштовний Wi-Fi. А зранку на кухні бажаючі можуть поласувати місцевим інжиром. 

У Caminha Каміно розгалужується. Можна переправитись човном на іспанську сторону річки, і далі знову йти Прибережним Каміно. Або можна зробити 1-денний перехід португальською стороною Mino, і вийти до міста Valenca, через який проходить інший варіант Португальського Каміно – Camino Braga. Я вирішив побути у Португалії на день довше, і йти до Valenca. Як думаю зараз, це було хибним рішенням. Перехід з Caminha до Valenca був найбільш нецікавим за всі дні нашої подорожі. Порядком набридли одноманітні спуски-підйоми дорогами португальських селищ. Річку, яка була практично поруч, ми побачили лише наприкінці дня. До того часу вона була закрита забудовою, рельєфом або деревами. Затінком сьогоднішній маршрут також нас не балував. Починаючи з Valenca, та виходячи на Camino Braga, з’явився ще один нюанс, на який я не звернув уваги при плануванні подорожі. Але про це дещо згодом. 

Історичний центр Valenca дуже цікавий. Вхід, і, одночасно, в’їзд у нього – через один з оборонних бастіонів, що зберігся з попередніх століть. З інших бастіонів відкривається гарна перспектива на річку Mino та іспанське місто Tui на іншому її боці. У центрі Valenca вирує життя – на перших поверхах будинків працює безліч сувенірних крамничок, вузенькими вуличками сновигають пілігрими та звичайні туристи. 

Але у Valenca ми затримуємось ненадовго. Крізь підземелля чергового бастіону виходимо до мосту через Mino, та переходимо нині вже символічний португало-іспанський кордон. Про його нагадує лише пам’ятний напис, та те, що стрілки годинника потрібно перевести на годину вперед. Ще кілька кілометрів, і ми входимо у Tui, прикордонне іспанське місто. Його візитівкою є Туйський собор XII ст., збудований на пагорбі, і який видно майже з усіх точок міста. 

Ночуємо у приватному альберге, що знаходиться у старовинній будівлі. Тут досить малолюдно, замість максимальних 20 людей у кімнаті розміщуються на ніч лише 6.