Camino Portuguese

Caldas de Reis - Padron - Santiago de Compostela

Передостанній день нашої мандрівки Каміно. Для подорожуючого з 10 кг рюкзаком погода чудова – хмарно, не дощить. Рельєф також сприятливий – набору висот немає, практично суцільна рівнина. До більших та менших груп пілігримів, яких значно побільшало останніми днями, вже звик. Традиційно вітаючись, обганяю їх. Трапляються подорожні, яких зовсім не очікував би зустрінути на Каміно. Зокрема, китайців…) 

Деякі мандрівники йдуть з міні рюкзаками. Їхні основні речі підвезуть до наступного місця ночівлі автівкою. Що не дивно – зі зростанням популярності Каміно розширюється і асортимент послуг, які місцеві пропонують пілігримам. Крім доставки речей, в деяких альберге наявні масажні послуги для втомлених подорожуючих. Стовпи обабіч доріг рясніють пропозиціями бюджетно перекусити або переночувати. 

Сьогоднішній перехід виявився виявився неважким та досить коротким, 22 км. Тому вже перед обідом захожу у Padron, де будемо ночувати. Альберг розташований при церкві Convento do Carme, на пагорбі, у старовинній кам’яній двоповерховій будівлі з височенною стелею. Весь другий поверх займають 2-ярусні ліжка, на першому поверсі – санвузли та простора кухня-столова з чималеньким каміном. 

Як виявилось, щонеділі у Padron працює базар. Лишаємо речі та йдемо базарувати і ми. Асортимент на ринку широкий – тут і бабусі з навколишніх сіл з власно вирощеною продукцією, і вусаті дядьки зі шкіряним іспанським взуттям, і чорношкірі хлопці з китайським ширвжитком. Окрему секцію базару займають великі намети, у яких смажать восьминогів та свинячі реберця. Бажаючих спробувати ці страви багатенько, і вільних місць за столикими у наметах майже немає. Ми ж, користуючись нагодою, купуємо домашнє вино, хамон, тонко порізаний на спеціальному станку, та емпанаду (закритий пиріг з рибною начинкою). Що виявилось дуже доречним, оскільки іспанські магазини у неділю не працюють. І, повернувшись у альберге, влаштовуємо майже королівську обідо-вечерю, попутно відзначивши вітчизняний День захисника Вітчизни. 

Ранок зустрічає нас черговою зливою. Працівниця альберге, висловлюючи своє незадоволення, ледве спровадила нас на вулицю. У всіх муніципальних альберге порядок виселення досить жорсткий – залишити помешкання потрібно до 8 ранку. Що ж, йдемо під дощ і ми, останніми… 

Відчувається, що Каміно підводить нас до великого міста. Лісами та виноградниками ми вже не йдемо, і шлях все частіше виходить на насичені транспортом автотраси. Останню ж третину сьогоднішнього маршруту ми прямуємо вуличками передмість Сантьяго-де-Компостела. 

Так чи інакше, дощ супроводжував нас майже весь день. Але після обіду виглянуло сонце. І символічно, що саме тоді ми вперше побачили на горизонті верхівки кафедрального собору Сантьяго. 

По приходу у Сантьяго ми селимось. Цього разу вже не в альберге, а у повноцінний 3-зірковий готель. Залишається ще час, щоб встигнути до кафедрального собору, на Месу пілігримів. Ця служба проводиться щоденно, опівдні та ввечері. Перед її початком зачитують імена пілігримів, які дійшли Сантьяго та отримали Компостели за останні 24 години. Традиційно, під час меси пілігрими дякують Богу за досвід, отриманий під час подорожі, та за те, що досягли цілі. 

З досвіду своєї попередньої мандрівки я знав – щоб тримати Компостелу (свідоцтво про проходження Каміно), потрібно вистояти у офісі пілігримів неабияку чергу. Минулого разу черга бажаючих простягалась за межі офісу, та губилась десь на вулиці. І тоді я обійшовся без отримання Компостели. Тому цього разу йдемо до офісу з самого ранку. О 8-00 там лише охоронець на вході, який перевірив наші креденціале, та дівчата, які займаються видачею свідоцтв. Заповнивши коротку анкету та ще раз показавши креденціале, отримуємо іменні Компостели. 

Що ж, справу дня зроблено! Скуповуємось сувенірами додому та продуктами в дорогу у найближчому супермаркеті. Опісля – гуляємо по парку Аламеда, та відвідуємо ринок на площі Абастос (місце №2 після собору, яке варто відвідати у Сантьяго). 

Завершення Португальського Каміно відзначаємо обідом в одному з кафе, якими так багатий центр Сантьяго. «Меню дня» одійшлось нам по 14 євро з людини. Це густий галісійський суп, гора жирної паельї з додаванням морепродуктів, келих темного іспанського пива. Не скажу, що ми отримали кайф від місцевої кухні, але шлунки набили:) 

Врешті, ледве дихаючи, вертаємось до готелю та збираємо речі. Далі – на автобус в аеропорт, на рейс додому. На диво сонячним днем, Іспанія прощається з нами.